Добрий день! Нарешті я навчилась Вас шукати і знаходити. Запрошую спритний 11 А до спілкування!
Шлях до постмодернізму довгий і тернистий! То ж не гаймо часу!
Завдання № 1: поміркуйте над терміном "постмодернізм". Обгрунтуйте свою гіпотезу щодо значення цього терміну. Відповіді чекаю до 1 квітня (і це не жарт).
Сучасний світовий літературний процес великою мірою визначається розвитком постмодернізму. Одним із нагальних питань, які постають перед сучасним літературознавством, є проблема проникнення нової постмодерністської естетики у національну літературу і у твори окремих письменників.
ВідповістиВидалитиЗагальноприйнятого визначення що таке постмодернізм немає і воно не передбачається. Мабуть найкраще розуміти під постмодернізмом сукупність певних тенденцій, що проявилися, починаючи від 60-х років XX ст., у культурній, політичній, а також, частково, науковій (в гуманітарних науках) самосвідомості розвинених країн Заходу і Сходу.
У понятті «постмодернізм» поєднуються поняття «пост», у розумінні «після», та «модерн», «модернізм», у розумінні «сучасність», однак без докладного визначення, що вважати цією «сучасністю».
«Сучасність», після якої є, й проти якої протестує постмодернізм, локалізують у часі від середини XVIII до початку XX ст. Це або Просвітительство з вірою в науку і прогрес, або раціоналізм новочасності, або література і мистецтво другої половини XIX ст. з їхніми експериментальними шуканнями, або авангард перших десятиріч XX ст. Постмодернізм - це заперечення всіх цих явищ, отже повернення назад з одночасним переконуванням, що це є крок вперед, до чогось нового (хоча з відкиненням ідеї прогресу).
В історії будь-якого мистецтва завжди відбуваються зміни. Так і на сучасному етапі розвитку з'являється на творчій арені новий світоглядно-мистецький напрям - постмодернізм. Що зумовило виникнення цього напряму? Митці завжди прагнули створювати щось нове, надзвичайне та неповторне. Вони удосконалювали старе або відмовлялися від нього взагалі. Постмодернізм прийшов у ХХ столітті на зміну модернізму. Поява постмодерністських теорій може бути виправдано наміром їхніх авторів осмислити особливу ситуацію в культурі й суспільстві, породжену перенасиченістю самої культури, де втрачається центр, звичні орієнтири, виникає потреба в співвіднесенні різних цінностей в світі інформації.
ВідповістиВидалитиПостмодерністська культура не є «екзотичною» - це реальність нашого століття, що виявила себе в різних культурних регіонах і в різних національних моделях, осмислення якої триває.
Ну дівчата написали про постмодернізм майже все..
ВідповістиВидалититому я добавлю про ситуацію постмодернізму в Україні..
Впродовж останніх років в Україні феномен постмодернізму і навіть сам термін стали об`єктами різномасштабних теоретичних спекуляцій, імпульсом і причиною вже не лише суто літературних і мистецьких, а й суспільних істерій. Іманентна для нашої культурної ситуації законсервованість та інерційність "локалізувала" феномен постмодернізму, адаптувала глобальне явище до національних потреб, презентувала запозичені ззовні стереотипи як місцеві нововідкриття. А результат лише той, що подібні хаотичні й несамостійні проекції значною мірою дезорієнтували, - якщо не спотворили, -саму "локальну" перспективу, культивуючи і кодифікуючи її всього лише як "неоколоніальний" простір.
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиПостмодернізм є одним з основних об'єктів дослідження сучасної західної та вітчизняної філософії.
ВідповістиВидалитиПостмодернізм (фр. postmodernisme – після модернізму) – термін на означення стану культури та літератури Західної Європи 50−90-х років ХХ ст. Нині постмодернізм осягається не лише як універсальна категорія культури ХХ ст., але і як виразник «духу часу» в усіх сферах людської діяльності: мистецтві, соціології, філософії, економіці, політиці тощо.
Єдиного підходу до пояснення феномена постмодернізму в науці немає, існує низка визначень типу «художнє явище постмодерну», «доба постмодерну», «ситуація постмодерну», «постнеокласика» тощо.
Постмодернізм (від лат. post - потім, після + фр. modernusme - сучасний)- велика культурна течія, у орбіту якої сьогодні потрапляють не тільки мистецтво, але і багато гуманітарних наук; постморденістський умо-настрій, що несе на собі тавро розчарування у просвітницьких ідеалах та цінностях з їх вірою у прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей.
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
ВідповістиВидалитиТермін «постмодернізм» вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца(Rudolf Pannwitz) "Криза європейської культури" (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці.
В англійській мові розрізняють терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).
Розвиток постмодернізмуЯк філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Риси постмодернізму у мистецтвіЕнциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.
Постмодернізм як мистецький напрямок двадцятого століття
ВідповістиВидалитиПостмодерністська культура: фази постмодернізму; образ, символ, іронія у постмодернізмі. Постмодернізм – один з найвагоміших мистецьких напрямів ХХ ст.: постмодернізм як світовідчуття; термін «постмодернізм»; світ у творах постмодернізму
Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post – «після» і модернізм), сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко позначилися в 1960-і роки і які характеризуються радикальним переглядом позиції модернізму і авангарду.
Відкинувши можливість утопічного перетворення життя за допомогою мистецтва, представники постмодернізму прийняли буття таким, як воно є і, зробивши мистецтво гранично відкритим, наповнили його не імітаціями чи деформаціями життя, але фрагментами реального життєвого процесу. Останній тут звичайно лише критично корегується, а не перетворюється цілком у щось нове і небачене. (Нерідко дане поняття застосовується розширено, називаючи «постмодерністської» всі останні десятиліття ХХ століття в цілому, з їхній новий, тобто комп’ютерною, науково-технічною революцією, розпадом соціалістичної системи і т.д.).
Фази постмодернізму
Предтечами літературного постмодернізму визнані Д. Джойс, У. Фолкнер, Г. Гессе, Р. Музіль, Х. Л. Борхес, Г. Міллер. Як самостійне художнє явище в мистецтві постмодернізм зароджується у США наприкінці 50-х, а на початку 60-х років вже вступає у свою першу фазу. Концептуальна новизна цього періоду полягає у неприйнятті усталеного на той час поділу мистецтва на елітарне й масове та у висуненні ідеї їхньої дифузії. Уже в цей час формується постмодерністська домінанта – іронічний синтез минулого і теперішнього, високого і низького в мистецтві, установка на полігамність естетичних смаків. (Теоретики: М.Маклюен, С.Зонтаг, Л.Філдер, І.Хассан, Р.Гамільон, Л.Еловей; письменники: Д.Селінджер, Н.Мейлер, Д.Керуак та ін.).
Друга фаза розвитку постмодерністського мистецтва пов’язана з його поширенням у Західній Європі в 70-ті роки. Її виразними особливостями стають плюралізм і еклектизм, а ключовою постаттю теорії постмодернізму – італієць У.Еко з його концепцією іронічного прочитання минулого, метамови та постмодерністської психології творчості. Серед письменників, яскравих представників цього періоду, називають І.Кальвіно, Г.Гарсіа Маркеса, С.Беккета та ін. Цю фазу вважають початком формування культури постмодернізму.
З кінця 70-х років постмодернізм вступає в період зрілості. Він поширюється і в країнах Східної Європи в його політизованому різновиді. Теоретиком-лідером цього періоду стає Ж.Дерріда. І хоча постмодернізм є явищем інтерконтинентальним, на різних континентах і в різних країнах він зберігає і свої регіональні ознаки (скандинавська неоготика, слов’янський соц-арт, латиноамериканський «магічний реалізм» та ін.). У кожному окремому випадку постмодерністські твори набувають національної забарвленості. У своїй сукупності ці національні риси і становлять той специфічний конгломерат, який спонукає говорити про постмодернізм як про особливий естетичний феномен.
Постмодернізм як напрям у сучасній літературі та літературній критиці спирається на теорію і практику постструктуралізму (у лінгвістиці) та деконструктивізму (у філософії). До його теоретиків та ідеологів належать Жак Лакан, Мішель Фуко, Жиль Делез, Фелікс Гваттарі, Юлія Крістева, Жак Дерріда, Ролан Барт, Жан-Франсуа Ліотар, П’єр Клоссовські та ін.
Образ постмодернізму
«Образ» як основна категорія в класичній літературі у постмодернізмі замінена «симулякром». Симулякр – від лат. simylakrum – зображення, подібність, видимість. Природний світ замінюється його штучною подібністю, «другою природою»: реальність (річ) – образом. Симулякри сприймаються як об’єкти «третьої природи», вони є не подібністю світу, а подібністю його існуючого образу.
За Бодрійаром симулякр – це «псевдоріч», що замінює реальність постреальністю шляхом симуляції, видає відсутність за присутність, стирає відмінність між реальним та уявним, «сублімуючи зміст у форму».
Символ постмодерністської культури – різома, лабіринт.
Постмодернізм
ВідповістиВидалитиСвітоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).
Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.
Сам термін виник 1917 року (отже, ще під час Першої світової війни, а не після Другої світової, як переважно вважають, визначаючи Жана-Франсуа Ліотара творцем поняття лише 1979 року) і символізував реакцію на модернізм у мистецтві, літературі, науці (якщо під модернізмом розуміти позитивізм та неопозитивізм). Такою найвиразнішою і, зрештою, терористичною реакцією на модернізм став тоталітаризм (ленінізм-сталінізм, фашизм, націонал-соціалізм). Тому, між іншим, дуже дивним виглядає зарахування тоталітаризму до модернізму, що дехто пропагує. Період 30-х років - це час розквіту антимодернізму чи постмодернізму. Він кінчається по-різному: у 40-х роках в Італії та Німеччині, лине в 60-х в Росії та ще пізніше - якщо взагалі закінчився - у Китаї, не кажучи вже про Корею й інші диктаторські режими. В Україні, у якій модернізм (у широкому розумінні цього терміна) не мав можливостей розвинутися й дійти до природного завершення, постмодернізм також було насаджено насильницьким способом. Немає жодних перешкод, щоб приєднатися до думки Михайла Енштейна, який датує виникнення постмодернізму в Росії добою сталінізму. Без такого підходу феномен сучасного постмодернізму, зокрема, у Центрально-Східній Європі буде незрозумілим. З досвіду ми знаємо добре, що наукова дискусія з сучасними т. зв. лібералами і т. зв. демократами, пропагандистами ідей "громадянського" (це сфальшований термін -- в оригіналі: міщанського) суспільства у нас в Україні, якщо взагалі можлива на сцієнціарному рівні, то це не є вільна дискусія, оскільки неможлива вільна дискусія з фашистом, комуністом, релігійним фанатиком, феміністкою. Це жива спадщина постмодернізму.
ВідповістиВидалитиЗахід добре розумів постмодерністський характер розвитку культури і науки при тоталітарних режимах. Пропонуючи свою "начинку" для нової фази постмодернізму, що виник і термінологічно оформився в кінці 70-х років і замовчуючи його незручне генетичне коріння, дав цій світоглядній "начинці" назву лібералізму, демократії. Оголошуючи водночас, що хто не є прихильником такого постмодернізму - відсталий, чужий, навіть ворожий. Відомо з минулого, що, у свою чергу, демократія досить часто перетворювалася на добрий ґрунт для виникнення тоталітаризму.
Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
ВідповістиВидалитиЯк філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ліотара «Стан Постмодерну» (1979).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси:
«невизначеність»,
«фрагментарність»,
«деканонізація»,
«втрата Я»,
«іронія»,
«гібридизація»,
«карнавальність»,
«сконструйованість».
Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post "після" і модернізм), сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко позначилися в 1960-і роки й характеризуючи радикальний перегляд позиції модернізму й авангарду.
ВідповістиВидалитиХарактерні риси:
Використовується сплав різних стилів минулого, наприклад, класичний і барокко, часто застосовуючи їх з іронічним ефектом. Специфіка стилю - гіпербола як інструмент створення яскравого театрального образа середовища. Ідучи від Модернізму, Постмодернізм прагнуть привнести невизначеність і контраст у порядок і простоту сучасних стилів. Задум часто з'єднує колір з історичним еталоном.
Постмодернізм являє собою широкий суспільний плин, що поширився в різних областях культури, - філософії, літературі, музиці, образотворчому мистецтві, архітектурі.
Постмодерністське мистецтво являє собою: постійне звертання до різних історичних форм культури, активне використання різноманітних художніх систем у творах, тяжіння до полісемантичності й полістилістичності, підвищена увага до чужого тексту («цитатність»), відсутність єдиного «Я» героя; уникання фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; наявність «розірваної» свідомості; фрагментарність, зовнішня «необробленість» форми художніх творів, їх програмна іронічність; нечіткість розмежування між «високою культурою» та низькопробними комерційними жанрами.