Для Юлії Ковтун про необробленість тексту
Якщо для традиційного й авангардистського мистецтва характерні форма, намір, проект, ієрархія (тобто раціональність й організація), то для постмодерністського мистецтва - антиформа, гра, випадковість й анархія. Мова йде про відсутність єдиного підходу й фіксованої точки зору, про принципову нескінченність підходів й комбінацій, про децентралізованість творів мистецтва й літератури, тобто про відсутність головного героя, головного сюжету, головної ідеї. Художники відмовляються від самого принципу « сенсу», тобто від визначеного, структурованого, однозначно зрозумілого послання.
Таким чином, необробленість тексту проявляється насамперед в його фрагментарності (наприклад роман Дж.Джойса "Джакомо Джойс")
Фрагменти тексту між собою непов'язані ані змістом, ані героєм.
Для Олександра про "дух часу"
"Дух часу" - це умонастрій епохи. Згадайте історичні, соціальні, мистецькі події ХХ століття і Ви зрозумієте, що таке дух часу.
Для Насті про догматизм
Догмат стверджує, що основні положення світу слід сприймати як НЕЗАПЕРЕЧНУ ІСТИНУ за будь - яких обставин.
Постструктураліст переконаний, що реальність це бажання, яке визначає все.
Тепер, сподіваюсь, Вам зрозуміло, що такі протилежні погляди і визначають сутність суперечностей постструктуралістів і догматів.
Чому виник під час Другої світової війни? Корифеєм нового напряму був Джон Барт, вихідним пунктом творчості якого було переконання в тому, що будь-які світоглядні схеми є однаково безглуздими перед лицем споконвічного хаосу життя і тому є легко замінюваними. Предметом висміювання у прозі «чорного гумору» є безпідставні претензії людської свідомості, її безсилі потуги об'єктивно відобразити життя. Мислення — це лише конструювання міфів, воно сприяє не становленню і збагаченню особи, а навпаки, її зубожінню й навіть руйнації. Барт вважає, що в сучасному світі особа перетворюється на суму масок, губиться серед брехливих дзеркал культури, що давно втратила гуманістичну основу, внутрішній сенс існування. Письменник стверджує, що мистецтво вичерпалось і продовжити своє існування воно може лише ціною самоіронії і самовисміювання.
Для Дениса про скриптора
У літературі постмодерну постать автора повністю втрачає своє "Я" , стає просто "кодом, анонімом", стадія автора - це стадія нуля.
Немає коментарів:
Дописати коментар