Доброго дня всім!
Дякую Каті за майже швидке реагування і прошу в реальному часі нагадати однокласникам про віртуальні зустрічі в блозі. І поки я чекаю - надсилаю завдання № 2, це завдання індивідуального характеру.
Для Діани Білоцької: знайти матеріал, який би аргументував тезу:"Наукові підходи до тлумачення постмодернізму будуються на історичних та трансісторичних засадах"
Для Віктора Тимошенка: знайти матеріал, який би аргументував тезу:"Філософські засади постмодернізму грунтуються на теорії постструктуралізму"
Для Олени Петрової: знайти матеріал, який би аргументував тезу:"Інтерпретація як спосіб сприймання та тлумачення художнього тексту продукує новий тип читача: активного співтворця тексту"
Для Альони Наталухи: знайти матеріал, який би аргументував тезу:"Кожен текст є інтертекстом; інші текст присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш упізнаваних формах"(Р.Барт)
Це завдання Ви виконуєте до 15 квітня. У п'ятницю, 8 квітня, можна отримати усну консультацію.
Для всіх інших учнів завдання одне: знайти тлумачення слів: хаосмос, ризома, симулякр, скриптор, інтертекстуальність. Ви виконуєте завдання до 11 квітня (за потребою - консультація 8 квітня).
Успіхів і натхнення! Не страшне навчання - страшне мовчання!
Хаосмос - поняття постмодерністської філософії, що фіксує особливий стан середовища, не ідентифікуються однозначно ні в системі відліку опозиції хаос - космос (см Космос, Хаос), ні в системі відліку опозиції сенс - нонсенс, але характеризується іманентним і нескінченним потенціалом упорядкування (смислопорожденія) - при відсутності готівкового порядку (семантики).
ВідповістиВидалитиРизома (фр. rhizome «кореневище») - одне з ключових понять філософії постструктуралізму та постмодернізму, введене Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі в однойменній книзі 1976 року і покликане служити підставою і формою реалізації «номадологіческого проекту» цих авторів. Ризома повинна протистояти незмінним лінійним структурам (як буття, так і мислення), які, на їхню думку, є типовими для класичної європейської культури.
Симуля́кр (від лат. simulacrum - подоба, копія) — термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, що насправді не існує. Сьогодні розуміється як культурне або політичне утворення, що копіює форму вихідного зразка. Копія може бути чого завгодно і яких завгодно смислів.
Скриптор - поняття, яка прийшла в постмодерністської текстології традиційне поняття "автор" і фіксує відмову філософії постмодернізму від наділення суб'єкта листа: 1) завдають статусом по відношенню до тексту; 2) особистісно-психологічними характеристиками і навіть 3) самодостатнім буттям поза рамок пише тексту Згідно постмодерністської текстології, в принципі "не існує суб'єкта листа".
Інтертекстуальність (фр. intertextualite — міжтекстовість) — міжтекстові співвідношення літературних творів. Полягає у: 1) відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання та ін.; 2) явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм.
Тлумачення наведені вище, тому спробую дещо їх розширити)
ВідповістиВидалитиХаосмос - Термін "X." був введений Д. Джойсом як продукт контамінації понять хаосу, космосу і осмосу. У класичному постмодернізмі поняття "X." тісно пов'язане з концептами «нонсенсу» і «нестабільності».
Різом (фр. rhizome - кореневище) - поняття філософії постмодерну, що фіксує принципово позаструктурно і нелінійний спосіб організації цілісності, залишає відкритою можливість для іманентної автохтонної рухливості і, відповідно, реалізації її внутрішнього креативного потенціалу самоконфігурірованія.
Симулякри (від лат. Simulatio - видимість, удавання) - явище, поведінка, предмет, що імітують з будь-якою метою інше явище, поведінку, предмет. Напр., Акторський образ, декорація, предмети відтвореного реквізиту є симулякри
Скрипторіях ("що пише") - поняття, яка замінило в постмодерністської текстології традиційне поняття "автор" (див. Автор, "Смерть Автора") і фіксує відмову філософії постмодернізму від наділення суб'єкта листа: 1) завдають статусом по відношенню до тексту;
2) особистісно-психологічними характеристиками і навіть
3) самодостатнім буттям поза рамками пише тексту. Згідно постмодерністської текстології, в принципі "не існує суб'єкта листа" (Дерріда.
Терміном «інтертекстуальність» (фр. intertextualité, англ. intertextuality), запропонованим 1969 р. Ю.Крістєвою для позначення «текстової інтеракції в межах самого тексту», означають взаємодію різних кодів, дискурсів чи голосів всередині тексту, а також метод дослідження тексту як знакової системи, що перебуває у зв’язку з іншими системами. Конкретний зміст терміну суттєво видозмінюється залежно від теоретичних і філософських засновків, якими керуються різні дослідники. Спільним для всіх є постулат, що будь-який текст є «реакцією» на попередні тексти.
Інтертекстуальність - це зустріч двох текстів — готового і створюваного регенеруючого тексту, відповідно, зустріч двох суб’єктів, двох авторів. Текст — не річ, а тому друга свідомість, свідомість сприймаючу, ніяк не можна елімінувати або нейтралізувати.
Розуміння дискурсу та інтертекстуальності на сьогодні є актуальними питаннями філософії, літературознавства, лінгвістики. Системотвірними вважаються найбільш загальні, основні, обов’язкові ознаки, за якими ми визначаємо текст. До системо твірних категорій можна віднести авторство, адресатність, інформативність, а також інтертекстуальність.
Це поняття можна розкрити як текстову категорію, яка відображає співвіднесеність одного тексту з іншими, діалогічну взаємодію текстів у процесі їх функціонування і забезпечує прирощення смислу твору. Жоден текст не може виникнути на порожньому місці, він обов’язково пов’язаний з уже наявними текстами.
Інтертекстуальність – це різнобічний зв’язок тексту з іншими текстами за змістом, жанрово-стилістичними особливостями, структурою, формально-знаковим вираженням. Усе, що було вже сказано, написано, є підґрунтям, основою, необхідною передумовою й умовою існування для знову створюваних вербальних текстів, а, отже, є системотвірним чинником мовотворчості.
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиСутнісні риси постмодернізму пояснюються низкою відносно нових термінів, а саме: хаосмос,ризома,симулякр,скриптор.
ВідповістиВидалитиХаосмос − нестабільність. Термін «хаосмос» уведений Д. Джойсом (роман «Поминки за Фіннеганом» (1939) як продукт змішування понять хаос, осмос, космос.
(Від грец. χάος – хаос, прірва):
1) безмежний простір, безладна суміш матеріальних елементів світу;
2) першоматерія;
3) перен. цілковите безладдя;
від грец. ώσμός – осмос, штовханина, тиснява: процес дифузії розчинника з менш концентрованого розчину в більш концентрований розчин);
від грец. κόσμος – космос, устрій, порядок, світ, Всесвіт: весь світ у цілому, Всесвіт.
Поняття постмодерністської філософії, що фіксує особливий стан середовища, що не ідентифікується однозначно ні в системі опозицій хаос – космос, ні в системі відліку сенс – нонсенс, але характеризується іманентним і безмежним потенціалом упорядкування (продукуванням смислу) – за відсутності оприявленого порядку (семантики). Своєрідна модель світу, що накладається як матриця на будь-який рівень життя сучасного суспільства: соціум, економіку, політику, культуру, літературу.
Світ як тотожність хаосу (відсутності порядку), осмосу (потенційного порядку) та космосу (вищого порядку); світ як множинне, рухливе, нелінійне, неієрархічне, безкінечне, неструктуроване, несистемне явище: немає єдиної істини: є все – і все відносне.
Хаос, здатний до самостійної організації.
Ризома – (фр. rhizome – кореневище) –
1) специфічна форма кореня, що не має стрижневого стебла;
2) метафора «ризома» − антипод поняття «структури» (чіткої ієрархічної системи). Поняття філософії постмодернізму, що фіксує принципово позаструктурний і нелінійний спосіб організації певного цілого, дає змогу іманентної автохтонної рухливості, і, відповідно, реалізації її внутрішнього креативного потенціалу самоконфігурації (відкритості до змін і взаємодій, рухливості).
1976 року в контексті напрацювання базових понять постмодернізму в праці «Rhizome» термін уведений філософами Ж. Дельозом і Ф. Гваттарі.
У літературі постмодернізму створено кілька образів-символів на означення філософської категорії ризоми: бібліотека, лабіринт, супермаркет, текст, словник, енциклопедія тощо.
Симулякр – (фр. simulacres, від simulation – симуляція) − у контексті філософії постмодернізму тлумачиться як «точна копія, оригінал якої ніколи не існував» ; копія копії (за Платоном), пустий знак, псевдоріч; образ, знак, не співвіднесений із реальністю; нереальний синтетичний продукт, комбінаторна модель у безповітряному просторі (наприклад, ідея та модель Діснейленду).
У праці Ж. Бодріяра «Симулякри і симуляція» (1981), що присвячена роздумам автора про сучасні економічні та культурні феномени, зазначається: «Якщо уявлення (творення художнього образу – Н. Г.) базується на відповідності, нехай і утопічній, знака й реального, то симуляція, навпаки, витікає з «утопії принципу відповідності, витікає з радикального заперечення знака як цінності».
Ж. Бодріяр визначає фази уявлення, й останню позиціонує як симулякр:
1) уявлення відбиває глибинну реальність;
2) воно маскує й спотворює глибинну реальність;
3) маскує відсутність глибинної реальності;
4) уявлення взагалі не співвідноситься з будь-якою реальністю: воно є чистий симулякр.
Скриптор – той, хто пише. У текстології постмодернізму поняття, протилежне категорії «автор». «Код, не особистість, анонім», «стадія нуля» (Ю. Кристева). «Носій мови» (Р. Барт).
У концепції Р. Барта («Смерть автора» (1968) суб’єкт письма − постмодерний автор:
1) не є причиною тексту;
2) особистісно-психологічні риси його не впливають на його витвір;
3) поза текстом не існує.
На переконання теоретиків постмодернізму: «…не існує індивідуального твору. Твір індивіда являє собою певний вузлик, що утворюється всередині культурного полотна…».
Автор епохи постмодернізму просто неспроможний створити щось нове.
Інтертекстуальність − (лат. inter – між і textum − тканини, зв'язок, будова) – поняття постмодерної текстології, що тлумачить процес взаємодії тексту із широким культурним контекстом і є провідною (домінантною) художньою ознакою літератури постмодернізму. (Синонімічні поняття – гіперрецептивність, текст як палімпсест).
ВідповістиВидалитиСпираючись на теорію поліфонічності М. Бахтіна, 1967 року Ю. Крістева вводить цей термін у науковий обіг «для виявлення різних форм і напрямів письма (цитата, центон, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, трансформація інваріант, стилізація тощо) в одній текстовій площині.
Ж. Женнет у праці «Палімпсести: література у другому ступені» (1982) здійснює класифікацію типів взаємодії текстів (інтертекстуальності):
1. Власне інтертекстуальність – співіснування в одному тексті одного чи кількох творів (як цитати, плагіату, алюзії, ремінісценції).
2. Паратекстуальність – відношення тексту до своєї частини – заголовка, епіграфа, вставної новели.
3. Метатекстуальність – співвідношення тексту до свого передтексту.
4. Гіпертекстуальність – пародійне співвідношення тексту з профанованими ним іншими текстами (стилізація, пародія, травестія, пастиш). (Пастиш (фр. pastiche: італ. рasticcio – стилізована опера-попурі) – вторинний літературний твір, що продовжує або інтерпретує сюжетну версію первинного твору, зберігаючи при цьому авторський стиль, персонажів тощо. Редукована форма пародії).
5. Архітекстуальність – жанрові зв’язки текстів, жанрові запозичення.
Інтертекстуальність як провідна художня характеристика постмодерних текстів обумовлює принцип гри в архітектоніці таких творів, еклектику (колаж), діалогічність, дифузію стилів, розмивання кордонів між елітарною та масовою культурою тощо. Якщо літературі модернізму притаманний художній синтез усіх видів мистецтв, то постмодернізм залучає до художнього тексту ще й різні види діяльності людини: технологічну (процеси відбирання та консервування запахів у романі П. Зюскінда «Парфум»), інноваційну (новела для комп’ютера та столярного циркуля М. Павича «Дамаскін») тощо.
Індивідуальне завдання буде трішечки пізніше...)
Постструктуралізм - філософський напрямок, методологія культурного аналізу. Був розповсюджений в 1970-і і 1980-і роки.
ВідповістиВидалитиПідстава постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, розчарування в науці і соціальному прогресі. Тому, незважаючи на те, що подібні ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш поширене у Франції.
До представників постструктуралізму відносять Е. Морена, Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі, Ф. Лаку-Лабарта, Ж.-Л. Нансі, С. Кофман, Ж. Дерріда, Р. Барта, Ю. Крістева, Ж. Лакана, М. Фуко, П. Бурдьє, К. Касторіадіс, Е. Сікс, Р. Жирара (Франція), Ф. Джеймісона, Дж . Батлер, К. Акер (США), Дж. Агамбен, Дж. Ваттімо (Італія), Х. Блюменберга (Німеччина), Ш. Муфф, Л. Ірігарай (Бельгія) і ін
Саме слово «постструктуралізм» пов'язане з назвою іншого філософської течії - структуралізму, з якого постструктуралізм виріс і який він долав. Крім цього терміна пропонувалися й інші - «антіструктуралізм», «неоструктуралізм», «параструктуралізм», «гіперструктуралізм», «ультраструктуралізм», «суперструктуралізм».
Постструктуралісти звинувачували своїх попередників у догматичності. Вони визнавали існування структур, але були впевнені в їх децентрализованности і в тому, що «головне у структурі - те, що виводить за її межі"
Дивні слова... моя голова вибухнула грандіозним феєрверком...
У цілому наукові підходи до тлумачення постмодернізму будуються на історичних і трансісторичних методологічних засадах.
ВідповістиВидалитиУ концепції історичного підходу постмодернізм розглядається як чергова ланка в ланцюжку закономірного процесу зміни культурних епох (ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм, постмодернізм).
Трансісторичний підхід позиціонує постмодернізм як типологічне явище, характерне для різних етапів розвитку культури, як період перед формуванням нових художніх форм; як естетику, культуру будь-якої кризової епохи зміни цінностей, як естетику перехідного періоду (своєрідного аналога явища декадансу на межі ХІХ−ХХ ст., певного хаосу, міжбуття, інтермецо).
Історичним фактом є те, що на межі століть постмодернізм завершив своє продуктивне творче існування і тепер може поціновуватися як відносно цілісна й завершена ідейно-філософська та естетична система. Звичайно, спроба комплексного наукового погляду на постмодернізм (зокрема, на його поетику – ця тема поки не знайшла свого структурно-системного опису) – справа майбутнього, можливо навіть віддаленого.
У трансісторичних міфопоетизованих формах йдеться, власне кажучи, про спроби теоретичного визначення механізму культури, заснованого на відродженні епохальних творчих архетипів, що пронизують історичні напрямки, течії, тенденції, літературні й мистецькі стилі тощо. При цьому суто мистецький "підхід до матеріалу" пов’язується з прагненням тієї чи іншої епохи до ігнорування чи руйнування "відпрацьованих" художніх моделей, до творчої антитетичності, свідомої ідеологічної опозиційності.
Хаосмос - поняття постмодерністської філософії, що фіксує особливий стан середовища.
ВідповістиВидалитиРизома- одне з ключових понять філософії постструктуралізму та постмодернизму.
Симуля́кр — термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, що насправді не існує.
Скриптор - поняття, яка прийшла в постмодерністської текстології традиційне поняття "автор" і фіксує відмову філософії постмодернізму від наділення суб'єкта листа: 1) завдають статусом по відношенню до тексту; 2) особистісно-психологічними характеристиками і навіть 3) самодостатнім буттям поза рамок пише тексту Згідно постмодерністської текстології, в принципі "не існує суб'єкта листа".
Інтертекстуальність — міжтекстові співвідношення літературних творів.
Інтерпретація – (лат. interpretation – тлумачення, роз’яснення, розкриття змісту чого-небудь) – «дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку» ; творче сприймання художнього твору, самостійне тлумачення виявлених шляхом аналізу (грец. analysis − розкладання)компонентів художнього тексту.
ВідповістиВидалитиІнтерпретація як спосіб сприймання та тлумачення художнього тексту продукує новий тип читача: активного співтворця тексту. Виходячи з тези про те, що будь-який феномен культури є продуктом владних стосунків, через які людині нав’язуються ідеології та цінності, а мова стає одним із головних інструментів маніпуляцій, філософи Ж. Дерріда, М. Фуко пропонують розкладати художній текст на елементи, а потім по-своєму їх інтерпретувати − деконструювати.
Розкласти (проаналізувати) – це значить виявити, що внесено в текст традицією, каноном, владою, а що − бажанням, інтуїцією автора.
Інтерпретувати – актуалізувати все маргінальне, приховане, задавлене (традицією, каноном, владою), укласти текст по-своєму, деконструювати його.
Поняття "постмодернізм" (або "постмодерн") позначає ситуацію в культурній самосвідомості країн Заходу, що склалася в кінці XX сторіччя. Дослівно цей термін означає "післясучасність". В російській мові поняття "модерну" означає певну епоху кінця XIX - початки XX століття. Модернізмом називали авангардні течії, що заперечували реалізм як обмеження творчості певними рамками і затверджували принципово інші цінності, спрямовані в майбутнє. Це доводить зв'язок модернізму, постмодернізму як певних стадій розвитку. Модернізм маніфестував новаторські напрями на початку XX століття, які, втративши деякий епатаж, стають вже традиційними. Тому в даний час не утихають суперечки про те, чи існує постмодернізм як самостійний феномен або ж це законне продовження і розвиток модернізму.
ВідповістиВидалитиЗагалом і в цілому епоха модернізму прагнула відкриття загальних наукових законів розвитку природи і суспільства і їх використовуванню в діяльності людства. Її представників об'єднувала віра в соціальний і науковий прогрес і встановлення на цій основі панування людини над природою, соціальної справедливості і гуманізму.
Постмодернізм визначається як тенденція в культурі останніх десятиріч, що торкнулася самих різних областей знання, у тому числі і філософію. Постмодерністські дискусії охоплюють великий круг соціально-філософських проблем, що стосуються зовнішнього і внутрішнього життя індивіда, політики, моралі, культури, мистецтва і т.д. Основною характеристикою постмодерністської ситуації став рішучий розрив з традиційним суспільством, його культурними стереотипами. Все піддається перегляду рефлексії, оцінюється не з позицій традиційних цінностей, а з погляду ефективності. Постмодернізм розглядається як епоха радикального перегляду базисних установок, відмови від традиційного світогляду, епоха розриву зі всією попередньою культурою.
ХАОСМОС — понятие постмодернистской философии, фиксирующее особое состояние среды, не идентифицируемое однозначно ни в системе отсчета оппозиции хаос — космос (см. Космос, Хаос), ни в системе отсчета оппозиции смысл — нонсенс (см. Нонсенс), но характеризующееся имманентным и бесконечным потенциалом упорядочивания (смыслопорождения) — при отсутствии наличного порядка (семантики). Термин "Х." был введен Д.Джойсом ("Поминки по Финнегану") как продукт контаминации понятий хаоса, космоса и осмоса. В классическом постмодернизме понятие "Х." тесно связано с концептами "нонсенса" и "нестабильности". Согласно рефлексивной оценке классиков постмодернизма, сам феномен постмодерна "порожден атмосферой нестабильности": культура эпохи постмодерна ориентирована на осмысление именно нестабильности как таковой, — или, по Лиотару, "поиск нестабильностей". Феномен "нестабильности" осмысливается постмодернистской рефлексией над основаниями современной культуры в качестве фундаментального предмета интереса постмодерна: собственно, по формулировке Лиотара, "постмодернистское знание ... совершенствует ... нашу способность существовать в несоразмерности" (ср. с современным синергетическим видением мира, которое рефлексивно обозначается Пригожиным как "Философия нестабильности").
ВідповістиВидалитиІнтертекстуальність – це різнобічний зв’язок тексту з іншими
ВідповістиВидалититекстами за змістом, жанрово-стилістичними особливостями,
структурою, формально-знаковим вираженням. Усе, що було вже
сказано, написано, є підґрунтям, основою, необхідною передумовою й
умовою існування для знову створюваних вербальних текстів, а, отже,
є системотвірним чинником мовотворчості.
Інтертекстуальність набуває конкретного втілення в
різноманітних видах і формах міжтекстової взаємодії, специфіка яких
визначається функціонально-стилістичною належністю текстів, а також
їх типологічними особливостями всередині однієї сфери комунікації.
Однією з найважливіших категорій комунікації є дискурс.
Ю.Андрухович зауважував, що «постмодернізм – не напрям, не течія, не мода. Можливо, це один з інтелектуальних фікцій нашого часу, така собі конференційна вигадка якихось французів чи американців…Я особливо ніжно ставлюся до тих своїх читачів, котрі перебувають поза літературним світом…Вони той бубабізм – це сумніви, роздуми, переосмислення"
ВідповістиВидалитивиділимо кілька основних прикмет напряму постмодернізму:
ВідповістиВидалитиантиідеологічність, відмова від докорінного перетворення світу;
руйнування ілюзорних цілостей, стирання меж між такими поняттями, як добре-лихе, прекрасне-потворне, комічне-трагічне, гра-серйозне, реальність-вигадка тощо;
не творення первинного, а конструювання, колаж з вторинних елементів, ремінісцентність, цитатність;
ідеал людини – вільна самодостатня особистість, звідки випливає потяг до лицарства, міфу та архаїки;
акумуляція духовно-культурного досвіду різних часів і народів, розгляд явищ сучасності у контексті історії і культури попередніх епох;
сприйняття повсякденної реальності як театру абсурду;
нарочито ігрова, карнавальна атмосфера, навмисна театральність;
наскрізна іронічність та пародійність;
відтворення хаосу світу через мозаїчний, часто алогічний потік свідомості героя;
бурхлива асоціативність, несподіваність метафори, експресивність та незвичайність мови.
РИЗОМА(фр. rhizome - корневище) - понятие философии постмодерна, фиксирующее принципиально нелинейный способ организации целостности (текста), оставляющий открытой возможность как для внутренней имманентной подвижности, так и для интерпретационного плюрализма. Термин «Р.» введен в философию в 1976 Делезом и Гваттари в совместной работе «Rhizome». Понятие Р. выражает фундаментальную для постмодерна деконструктивистскую установку на презумпцию разрушения традиционных представлений о структуре текста как семантически центрированной: «функцией этого центра было бы..., прежде всего, гарантировать, чтобы организующий принцип... ограничивал то, что мы могли бы назвать свободной игрой структуры» (Деррида), в то время как текст абсолютно свободен, ибо «лишен почтения к целостности (закону)» (Барт). Постмодерн реализует себя посредством свободы плюральных нарративных (см. НАРРА-ТИВ) практик, принципиально исключающих саму идею «адекватной» (принцип отсутствия внетекстового «трансцендентного означаемого» у Дерриды) или «правильной» (концепция «заката больших нарраций» у Лиотара) интерпретаций. Сама интерпретация, таким образом, понимается в постмодерне не в классическом герменевтическом смысле, но как процедура «означивания» текста (Кристева), программно плюральной и принципиально произвольной его семантической «центрации». В этом контексте понятие «Р.» вводится Делезом и Гваттари для обозначения радикальной альтернативы замкнутым и статичным линейным структурам, предполагающим жесткую осевую ориентацию. Такие структуры разделяются ими на собственно «стержневые» (»система-корень»), которым соответствует образ мира как Космоса, и «мочковатые» (»система-корешок»), задающие представление о мире как о «хаосмосе» (термин Джойса).
ВідповістиВидалитиВластивість, що характерна для всіх видів мистецтва, незалежно від епохи; основа всього літературного процесу: "Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні на різних рівнях у більш чи менш помітних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст являє собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т.д. — усі вони поглинені текстом і змішані у ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова.
ВідповістиВидалитиХаосмос
ВідповістиВидалити- понятие постмодернистской философии, фиксирующее особое состояние среды, не идентифицируемое однозначно ни в системе отсчета оппозиции хаос - космос (см Космос, Хаос), ни в системе отсчета оппозиции смысл - нонсенс, но характеризующееся имманентным и бесконечным потенциалом упорядочивания (смыслопорождения) - при отсутствии наличного порядка (семантики) Термин "X" был введен ДДжойсом ("Поминки по Финнегану") как продукт контаминации понятий хаоса, космоса и осмоса В классическом постмодернизме понятие "X" тесно связано с концептами "нонсенса" и "нестабильности"
Ризома (фр. rhizome «корневище») — одно из ключевых понятий философии постструктурализма и постмодернизма, введенное Ж. Делёзом и Ф. Гваттари в одноименной книге 1976 года и призванное служить основанием и формой реализации «номадологического проекта» этих авторов. Ризома должна противостоять неизменным линейным структурам (как бытия, так и мышления), которые, по их мнению, типичны для классической европейской культуры.
Ризома (фр. rhizome «корневище») — одно из ключевых понятий философии постструктурализма и постмодернизма, введенное Ж. Делёзом и Ф. Гваттари в одноименной книге 1976 года и призванное служить основанием и формой реализации «номадологического проекта» этих авторов. Ризома должна противостоять неизменным линейным структурам (как бытия, так и мышления), которые, по их мнению, типичны для классической европейской культуры.
СКРИПТОР ("пишущий") — понятие, сменившее в постмодернистской текстологии традиционное понятие "автор" (см. Автор, "Смерть Автора") и фиксирующее отказ философии постмодернизма от наделения субъекта письма: 1) причиняющим статусом по отношению к тексту; 2) личностно-психологическими характеристиками и даже 3) самодостаточным бытием вне рамок пишущегося текста. Согласно постмодернистской текстологии, в принципе "не существует субъекта письма" (Деррида).