Доброго дня! Підведу підсумки філологічного змагання "Більше слів незрозумілих і дивних!"
На даний момент дивує повний ігнор Альони, Лєри, Юлі, Дениса. Відгукніться, чекаю.
Щодо виконання завдань: після більш - менш вдалого пошуку інформації - починаємо її осмислювати.
Завдання № 4: перечитайте, будь ласка, всі матеріали в блозі, переосмисліть те, що Вам зрозуміле. Давайте обговоримо все, що є неясним.
Завдання № 5: після того як, все проясниться, подумайте "Чому постмодернізм став своєрідною емблемою сучасної культури?" (до 22 квітня).
Натхнення і прозріння!
Кінець XX ст. рядом дослідників культури визначається як епоха постмодернізму, або постмодерну. У визначенні сутності постмодерну та його хронології досі немає однозначних оцінок, порівняно мало й літератури. Очевидно, що розвиток цього феномену ще не завершений. На нашу думку, терміном "постмодернізм" слід користуватися під час аналізу всіх значних явищ культури, що виникли після модернізму (звідси і назва) і внаслідок розвитку модернізму, однак суттєво відрізняються від останнього, водночас не входять повністю до контексту масової культури.
ВідповістиВидалитиПостмодерн - широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. З одного боку, умонастрій постмодерну несе в собі відбиток модерністського розчарування в результатах цивілізації, ідеалах класичної культури та гуманізму, з іншого, - авангардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвідом, включити його в широку палітру сучасної культури.
У праці А. Тойнбі "Осягнення історії" постмодерн трактується як кінець західного панування в релігії та культурі. Провідні західні політологи визначають його як наслідок неоконсерватизму, символ постіндустріального суспільства, що знаходить вираз у тотальному конформізмі та естетичному еклектизмі. Більш-менш широкої популярності термін постмодернізму набув після виходу книги Ч. Дженкса "Мова постмодерністської архітектури" (1977). Автор визначив нову течію як відхід від екстремізму та нігілізму, часткове повернення до традицій.
Не вступаючи в конфлікт із класикою, включаючи її до своєї орбіти, постмодерн водночас дистанціюється від неї, розмиває класику, відміняючи ряд її канонів, тобто утворює досить гнучку систему. Характерні риси класицизму трансформуються майже на протилежні: величне замінюється дивним, трагічне - парадоксальним. Свідомий еклектизм живить гіпертрофо-вану надмірність художніх засобів та прийомів. Найсуттєвішою рисою постмодернізму є перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму, що обіймає все живе - людину, природу, Всесвіт. Відмова від європоцентризму та етноцентризму сприяє перенесенню уваги на весь світ, звідси - релігійний, культурний, екологічний екуменізм.
Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння - ігровий, естетський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш час "немає нічого живого та святого", що колись піддавалось модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом. Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський вчений Умберто Еко. У його бестселерах "Ім´я рози", "Маятник Фуко" та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.
Одним з головних принципів постмодерну стала "культурна опосередкованість", або коротко - цитата. "Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані", - помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини. В американському студентському анекдоті розповідається про студента-філолога, який, уперше прочитавши шекспірівського "Гамлета" був розчарований: "Нічого особливого, набір відомих крилатих слів та виразів".
У руслі постмодернізму розвивається найзначніша течія сучасного мистецтва - концептуалізм (від англ. concept - ідея, задум). На думку представників концептуалізму, що вперше з´явився в США та Англії у 1967 p., важливий не сам відтворюваний предмет, що є суб´єктивним, а його задум, те, що він означає, які рефлексії породжує. Зображуючи предмети цивілізації та супроводячи їх пояснювальними текстами-цитатами, митці часом іронізують над сучасним світом. Характерною може бути творчість Е. Воргола, якого відносять до лідерів поп-арту - течії, спорідненої із концептом.
ВідповістиВидалитиВиставка Е. Воргола - видатного американського художника, батьки якого були вихідцями з України, з великим успіхом пройшла в Києві у травні 2000 р. Зображуючи "Знак Долара", тиражовані портрети Мерилін Монро, "Пляшки кока-коли", виставляючи в музейній залі піраміди консервних бляшанок супу Кемпбелл, митець ніби іронізує над "священними коровами" - символами західної цивілізації.
Світову славу у 80-90-х роках здобули твори російських концептуалістів: художників Е. Булатова, І. Кабакова, В. Комара та О. Меламіда, письменників Д. Пригова, Т. Кібірова. Використовуючи символіку та прийоми соціалістичного реалізму, вони створюють своєрідну пародію на радянську дійсність. На картині Е. Булатова "Слава КПРС" - блакитне небо із хмарами закриває однойменне гасло. У картинах В. Комара і О. Меламіда "Сталін і музи", "Рональд Рейган у вигляді кентавра", виписаних у добротній класичній манері, за висловом одного з американських критиків, "продажний класицизм пародується як міжнародний символ культурного застою".
Прийомами постмодернізму користувалися й інші численні угруповання та художники, які не визнавали радянської дійсності -нонконформісти (О. Рабін, А. Зверев, Г. Брускін, Д. Краснопєвцев, О. Целков). Іронією, пародією, цитатами були пронизані також окремі кращі твори радянської культури, зокрема такі культові фільми, як "Кавказька полонянка" та "Діамантова рука".
У 90-х роках XX ст. радянський нонконформізм, або "другий авангард", ще залишався однією з небагатьох "живих" течій світового постмодернізму, який на той час в основному вичерпав свій інтелектуальний і новаторський потенціал. Провідні сучасні майстри стали подібними до колишніх метрів академізму - вони добре знані та матеріально забезпечені, але виставки постмодерністського мистецтва в світі вже не збирають широкої публіки. Мистецтву, щоб воно було живим, потрібні конфлікт, щирість, емоція.
Культурний плюралізм, що сьогодні існує в світі, веде митця в основному шляхом гонитви за успіхом і грішми, призводить до атрофії творчості. Більшість видатних діячів культури називають це явище трагедією свободи творчості і ставлять справедливе запитання: а що ж далі? І тут слід прислухатися до слів Д. Лихачева: "Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно вступає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове".
У постмодерністських творах зазвичай немає характерної для літератури попередніх діб або ідейної програми. Зазвичай постмодерністи абсолютно спокійно ставляться як до традицій, так і до новаторства, як до реалізму так і до модернізму (авангарду), як до міметичності так і до нестримної фантазії, як до елітарної так і до масової культури, як до утопії, так і до антиутопії...
ВідповістиВидалитиТаким чином, характерне для постмодерністського часу протистояння "або-або" замінюють на формулу "всеїдності", всеприйняття гіперрецептивності – "і-і". Саме тому глобальною і глибинно-сутнісною вербальною емблемою постмодернізму як такого можна вважати формулу Ніцше – "по-той бік..." По-той бік абсолютно усього: того, що було, того, що є; того, що буде.
Крім того, популярні останнім часом думки і вислови про те, що "все вже сказане", "нічого нового не вигадаєш."...зокрема свідчать про глибоку кризу сучасної культури. Адже добре відомо, що література – це не прогрес, а процес. "Постмодерністський" індивід відкритий до всього, але сприймає все як знакову поверхню, навіть не прагнучи проникнути у глибину речей, у значенні знаків. Постмодернізм – культура легких та швидких дотиків, на відміну від модернізму, де діяла фігура буріння, проникнення всередину, ламання поверхні... Усе сприймається як цитата, як умовність, за якою не можна вишукати жодних витоків, начал, походження, а постмодерністи замість справжньої новизни часто пропонують зняття розмежування "старе – нове" / "моє – чуже" у літературі, що стимулює згадану уже гіперрецептивність їхніх творів.
Мене цікавить таке запитання: було сказано, що для постмодернізму однією з характерних рис є зовнішня "необробленість" форми художнього твору. Як саме ця риса проявляється?
ВідповістиВидалитиВ одному з визначень було сказано що постмодернізм виступає як виразник «духу часу»... Поясніть як саме це проявляється?
ВідповістиВидалитиЧому постструктуралісти звинувачували своїх попередників у догматичності?
ВідповістиВидалитиПротягом останньої третини XX ст. у житті США‚ Японії і Західної Європи відбулися якісні переміни‚ які дозволяють говорити про зародження нового‚ постіндустріального суспільства‚ в якому на зміну проблемам «класичного» індустріального капіталізму прийшли інші‚ притаманні ситуації постмодернізму; одна з них — втрата орієнтирів‚ відсутність ідеї‚ яка б консолідувала суспільство.
ВідповістиВидалитиНа мою думку людям захотілося чогось нового, а у постмодерністських творах зазвичай немає характерної для літератури попередніх діб або ідейної програми. Зазвичай постмодерністи абсолютно спокійно ставляться як до традицій, так і до новаторства, як до реалізму так і до модернізму. Постструктуралісти звинувачували своїх попередників у догматичності. Вони визнавали існування структур, але були впевнені в їх децентрализованности і в тому, що «головне у структурі - те, що виводить за її межі"
Космос виникає з хаосу. Бо йому просто нí з чого більше виникнути. Літературний же процес багатьом його сучасникам тією або іншою мірою видається хаосом. Звичайно, кожен із літературознавців пропонує свою “модель” або “карту-схему” “постмодерністського космосу”.
Головною специфічною ознакою літератури постмодернізму є її гіперрецептúвність - яскраво виражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу всього людства; передовсім і найактивніше - із творів світової літератури різних елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат тощо.
Зазвичай постмодерністи запозичують усе згадане незалежно від того, до якого літературного напряму, течії, стилю, методу, доби тощо належить текст-донор.
У постмодерністських творах зазвичай немає характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної і/або ідейної програми. А відтак - немає поділу попередників і сучасників на “своїх”/“чужих”.
Поки що“постмодерністський індивід відкритий для до всього, але сприймає все як знакову поверхню, навіть не прагнучи проникнути у глибину речей, у значення знаків.
Постмодернізм - культура легких та швидких дотиків, на відміну від модернізму, де діяла фігура буріння, проникнення в середину, ламання поверхні… Усе сприймається як цитата, як умовність, за якою не можна відшукати жодних витоків, начал, походження”, а постмодерністи замість справжньої новизни часто пропонують зняття розмежування “старе-нове”/“моє-чуже” у літературі, що й стимулює згадану вже гіперрецептивність їхніх творів . І можливо тому постмодернізм став своєрідною емблемою сучасної культури…
Чим саме, на вашу думку, зумовлено те, що постмодернізм виник саме підчас ІІ Світової Війни?
ВідповістиВидалитиЯ точно не впевнена але все ж таки думаю, що постмодернізм став своєрідною емблемою сучасної культури саме через:
ВідповістиВидалити-постмодернізм як об´єкт вивчення останнім часом займає одне з перших місць у різних галузях мистецтва, культури, науки;
- це особливе світосприйняття, духовний стан, що характеризує кризову епоху, -характерні відчуття розчарованості, розгубленості, відчаю, вичерпності буття;
-не лишає жодних надій, він засвідчує кризові моменти у розвитку суспільства й людини.
-постмодернізм – явище, яке ще розвивається.
- постмодернізм вситуований у наші реалії буття й культури.
-найважливішою рисою постмодернізму є сумнів, сумнів породжує маргінальність.
Дякую за пояснення=)
ВідповістиВидалитиМені не зовсім зрозуміло твердження скриптор. Давайте обговоримо це завтра на уроці.
ВідповістиВидалитиСвіт давно найменований та означений. Він бурхливий у своїй сталості та застиглий завдяки своєму розвитку. І не зрозуміло, його поступ – це множення явищних характеристик чи зміна сутнісних ознак в лабіринті знань та практик.Філософська наукова думка продовж усієї своєї історії завжди тяжіла, з метою упорядкування досліджуваного матеріалу, до певних спроб систематизації та типологізації процесів соціокультурного розвитку, виділення в ньому, в інтересах наукового аналізу та співставлення, певних віх. “Бінарні опозиції” Ф.Ніцше відійшли в історію, і для багатьох сучасних дослідників привабливішою виявляється тричленна формула “премодерн – модерн – постмодерн”, які є фундаментально важливими фазами европейської культурної свідомости, трьома духовними, найзагальнішими ситуативними особливостями розвитку історії Европи. Вони символізують багатовіковий процес становлення европейської духовности з моменту її зародження і до теперішнього зламаного рубежу тисячоліть, використовуються як своєрідний “фрейм” та “концептуальна рама”.Якщо узагальнювати суть поняття модерн, то в нього вкладається досить суперечливий зміст. І спектр думок з цього приводу є досить вражаючим: для одних модерн – це насамперед ера технократизму та панування розуму (на думку А.Тойнбі, ця нова фаза починається близько 1870 року); для інших – руйнація минулого у всіх його проявах; для третіх – модерн пов’язаний зі світовими війнами, екологічними катастрофами, руйнацією індустріального і формуванням нового масового (постіндустріального) суспільства, котре в найрозвинутіших західних суспільствах стало соціологічним фактом приблизно наприкінці п’ятдесятих років ХХ ст. Така ситуація вкрай утруднює визначення місця модерну в соціокультурному розвитку европейських країн.На загальну думку дослідників, модерність включає певні інтелектуальні рухи, політичні напрями й соціоекономічні тенденції та передбачає постановку оптимістичних соціальних цілей. Модерн ХХ століття усюди – як у ключових секторах науки і мистецтва, так і у своїх найважливіших теоріях культури та соціальних діагнозах – якраз, на думку Ю.Габермаса, піддавав критиці характерні для Нового часу універсальний детермінізм, сподівання на прогрес, вироблення загальнообов’язкових стандартів та уніфікацію суспільства.
ВідповістиВидалитиЧому постмодернізм став своєрідною емблемою нашого століття? Перш за все зануримося трішки в історію: як ви помітили жоден літературний напрям довго не тривав, вони постійно змінювалися чи доповнювалися. На мою думку, модернізм вже вніс у літературу свії добутки, і тому він відійшов на другий план. Постмодернізм - це ще новіше, хоч і виник він на основі минулих літературних традицій. Я вважаю, що постмодернізм - це не лише нове, а ще вдосконалене старе.
ВідповістиВидалити